Дутар, дойра і семплер: з чого складено звук Севари Назархан

Дутар стоїть у центрі більшості записів Севари Назархан. Це двострунна лютня Центральної Азії. Real World Records відносить її до XV століття й пише, що струни спершу робили з кишок, а потім із шовку, коли розквітла торгівля на Шовковому шляху. Лейбл описує звук дутара як теплий і ніжний.

На Yol Bolsin дутар дістався Тоїру Кузієву, якого сторінка Real World називає майстром інструмента. Дойра, невеликий плаский рамковий барабан, тримає ритм. Гектор Зазу наклав на ці партії електрогітари, клавішні, семпли, лупи й електронні біти. Репертуар складають фольклорні, суфійські й селянські пісні, що сягають усної поезії регіону. Альбом відкриває «Yor-Yor», пісня для нареченої, а далі йдуть «Orik Gullaganda», що в перекладі означає «Коли цвіте абрикос», і «Alla», колискова.

Рецензент World Music Central Анхель Ромеро зауважує, що частина текстів торкається табуйованих тем, наприклад надії вийти заміж не за домовленістю. Він нагадує також, що бахші, сказителі цієї традиції, які співали, щоб звернутися до духовних предків, були переважно чоловіками. Молода жінка, яка співає цей матеріал, посідала інше місце.

Sen (2007) змінює пропорції. За описом Real World, у її гурті грають на танбурі, дойрі, клавішних і бас-гітарі, а продакшн тримається на лупах і бітах. Тексти пісень складають вірші узбецьких поетів минулого й сучасності, а в примітках до диска результат названо мерехтливою платівкою з лупів і ритмів.

Tortadur (2011) звучить скупо. Найджел Вільямсон із Songlines, який поставив альбому чотири бали з п'яти, чує дутар і танбур, дойру, флейту най і цитру канун у руках провідних узбецьких музикантів та близько записаний інтимний голос, через який слухач почувається сторонньою людиною на приватному зібранні. Він бачить різкий відхід від бітів і поп-лиску двох попередніх альбомів Real World. Автор World Music Central називає склад музикантів і поетів, чиї вірші лягли в основу пісень, серед них Бабур і суфійський майстер Машраб.

За описом World Music Central, альбом відтворює атмосферу жіночих зібрань, де сходилися заради музики, чаю й розмов. У пісні «Yovvoi Tanovar» Севара співає в чайне блюдце, а в «Galdir Talqinchasi» її голос стоїть навпроти грубішого співу музикантів-чоловіків. Багато текстів належать суфійським поетам, і Вільямсон чує їхній побожний тон, хоча суфійські вірші про кохання можна прочитати і як світські, і як сакральні. Він висуває одну претензію: у буклеті немає перекладів, тож суфійська поезія лишається недоступною для більшості слухачів.