Далер Назаров: від душанбинської гітари до кіноекрана

Далер Назаров народився 8 вересня 1959 року в Сталінабаді, нинішньому Душанбе. Його батько Мехрубон Назаров був міністром культури Таджикистану. Рідною мовою Далер називає памірську. У музичній школі він провчився два роки й пішов: тісні рамки занять йому не підходили. Диплом він здобув за спеціальністю «російська філологія».

У 1970-ті головним колективом таджицької естради був вокально-інструментальний ансамбль «Гульшан», де співали майже всі відомі виконавці республіки. Синові міністра там легко знайшлося б місце. Далер був у «Гульшані» перші роки, але сувора рамка державного ансамблю його не втримала. Він зібрав власних музикантів, яких цікавили таджицький фольклор і народні інструменти. На сцену він вийшов із гітарою, хоча публіка звикла до акордеона й таблака. Грати на гітарі він навчився на подвір'ї в друзів. Батько, за словами брата Назара, поважав вибір сина й просив про одне: знати культуру та історію свого народу.

У 1979 році Назаров написав музику до фільму Давлата Худойназарова «Юности первое утро» й сам заспівав у ньому пісню «Ей, парі». Пісня розійшлася республікою й досі звучить на його концертах. Тоді ж, за даними російської Вікіпедії, він заснував групу «Далер».

Кілька років він провів поза сценою. У середині 1980-х він повернувся з двома піснями, які зробили його ім'я відомим по всьому Таджикистану: «Турки шерозі» на вірші Хафіза та «Чак-чакі борон», «Краплі дощу». Хафіза він заспівав у рок-манері, і консервативна публіка зустріла це з опором. Текст «Чак-чакі борон» написав телережисер Максудшо Іматшоєв. Група посідала призові місця на фестивалях «Юрмала-89», «Іссик-Куль-90», «Бухара-90» і «Голос Азії-91».

Наприкінці 1992 року, коли в Таджикистані почалася громадянська війна, Назаров поїхав до Алма-Ати. Там він зблизився з Батирханом Шукеновим, солістом гурту «А-Студіо»: з ініціативи Шукенова вийшли перші альбоми Далера. У 1997 році Назаров повернувся до Душанбе й дав перший повоєнний сольний концерт у концертному комплексі «Борбад».

Паралельно тривала робота в кіно. За даними «Азія-Плюс», він написав музику до понад двадцяти фільмів, серед них «Лунный папа», «Шик» і «Танкер «Танго»» Бахтіяра Худойназарова, «Старухи» Геннадія Сидорова та «Опиумная война» Сіддіка Бармака. «Лунный папа» отримав головний приз «Кінотавра» у 2000 році. Сам Назаров вважає, що музика у фільмі має лишатися непомітною, як робота оператора, а концерт показує особистість виконавця. Продюсерів і менеджерів у нього, за його словами, ніколи не було. Державних звань у нього немає, і здобувати їх він не збирається.